Стан громадського транспорту у нашому місті далекий від європейських стандартів. Тож коли ми говоримо про його проблеми, перш за все, на думку спадає зношеність та недостатня кількість такого транспорту, відсутність кондиціонерів влітку та обігріву взимку, е-квиток, який львів’яни чекають вже декілька років. Все це, безперечно, важливо і я, як голова транспортної комісії, завжди ініціюю та підтримую пропозиції, які сприяють вирішенню цих питань.

Але існують і “непопулярні” проблеми, розв’язання яких, скоріш за все, більшість із нас не відчує на собі, а посадовці не зможуть на цьому “хайпанути”. То чому я про це пишу? Бо є люди, які вимушені щодня не лише користуватися громадським транспортом у своє задоволення (чи попри незадоволення), а для яких це – робота.

Відповідно до звіту за минулий рік, на  КП “АТП 1” працює 539 водіїв, а у КП “Львівелектротрансі” на початку поточного року працювало 214 водіїв трамваїв та 163 водії тролейбусів. На цих підприємствах чимало інженерно-технічних працівників та працівників робітничих професій. У яких умовах їм доводиться виконувати свою роботу?

Це питання я підіймав ще з 2015 року, адже був вражений наскільки каторжні умови в цих працівників.

У трамвайному депо на Городоцькій – робітники ходили з парасолями, через аварійний стан даху, а через вибиті ліхтарі – підсвічували собі чим могли. Радію, що ремонтні роботи нарешті закінчуються в трамвайних депо №1 та №2, але і цього замало.

Працівники ЛКП “Львівелектротранс” та ЛК “АТП №1” не мають гарячого харчування, кінцеві зупинки громадського транспорту не обладнані не те щоб кімнатами для відпочинку та комфортного приймання їжі, а й санвузлами. Тому не дивуйтесь, коли бачите водіїв трамваїв на кінцевих зупинках з булочками за панеллю управління – де ж ще їм бути? Ідея гарячого харчування для працівників громадського транспорту вже реалізована, на приклад, у Житомирі, то чому б це не реалізувати у нас?

Ми мусимо забезпечити гідні умови праці людям, які трудяться у сфері громадського транспорту, мусимо зробити так, щоб люди не боялись йти працювати водієм маршрутки. 

Зараз маємо суттєвий недобір кадрів. Так, до прикладу, у місті є близько 90 тролейбусів, які б могли виїжджати на лінію, а для цього потрібно щонайменше 210-220 водіїв. З позитиву маємо те, що на базі навчально – виробничого комбінату КП “Львівелектротрансу” відбувається підготовка нових водіїв, але і цього недостатньо.  

Ще одна “непопулярна” проблема – це зношена інфраструктура. Про це можна говорити довго і багато, але, здається, моїх зусиль з висвітлення цього питання замало. 

Зношені кабельні мережі – це не тільки економічні збитки. Зокрема має бути перспективний 10-річний план реконструкції ключової інфраструктури електротранспорту – контактні і кабельні мережі, поточний ремонт і утримання колії. Переконаний, що такий план буде дієвим лише в одному випадку – коли під нього буде зроблене цільове фінансування в рамках відповідної бюджетної програми. Думаю, що така програма має запрацювати уже у 2022 році.

Отож сподіваюсь і на підтримку мого колеги, керівника профільної інфраструктурної комісії, Андрія Шевціва. Разом нам вдасться переконати управлінців міської ради в першочерговій необхідності реконструкцій вулиць, які є артеріями міста, які можливо непопулярний вибір для «картинки», але їхнє відновлення відчує кожен мешканець як водій власного авто, так і пасажир в автобусі чи пішохід.

Вкотре закликаю Андрія Садового вести конструктивний діалог з депутатським корпусом. Ми, як депутати, всі 64 людини  не можемо голосувати за передвиборчі обіцянки одного міського голови. Отож перейдімо від «проєктів» до конкретних і зрозумілих, виписаних і затверджених програм по транспорту та інфраструктурі, щоб мати чіткі «дорожні карти» на рахунок того, що у місті буде робитися у найближчі 10 років.

Ігор Зінкевич, голова транспортної комісії Львівської міської ради, депутат від фракції “ВАРТА”.