Наприкінці минулого тижня стало відомо, що тендер на закупівлю 100 нових дизельних автобусів у кредит для Львова скасували. Офіційна причина – пандемія та запровадження карантинних обмежень. Мовляв, міський бюджет отримує менше коштів, аніж очікувалося. Це впливає на сплату ПДВ і митних зборів, що не фінансуються Європейським інвестиційним банком. Натомість ціна, яку запропонував переможець тендеру, перевищує фінансування, надане ЄІБ.

Вважаю, що це добра новина. І не лише тому, що за кредитні кошти не будемо фінансувати  білоруського виробника. Основне, що тендерна документація була складена вкрай не фахово. Львів мав усі шанси закупити «одноразові» автобуси. Як виявилося, АТП-1 прописало у термін експлуатації транспорту (!!!) сім років. Про це стало відомо з інформації від представництва МАЗу в Україні. Таким незначним ресурсом для використання і пояснюється низька ціна на автобуси – на 60 тисяч євро менше, аніж в українських виробників. А, нагадаю, ресурс «Електрона» – 15 років.

А ось тепер нова дилема: а чи взагалі доцільно цього року купувати ці дизельні автобуси? Та ще й, у кредит. Річ у тім, що більшість країн Європи поступово відмовляються від такої техніки. Наприклад, Франція взяла на себе зобов’язання вивести із експлуатації всі дизельні автобуси вже до 2025 року. Тож, вочевидь, і Львову час жити майбутнім, а не вчорашнім днем, купувати сучасний транспорт.

Ось які переваги для Львова мають електробуси:

 

  • зараз «Електрон» працює над розробкою нової моделі електробуса, яка має бути значно дешевшою, аніж той електробус, що вже експлуатується у Львові;
  • акумулятори електробусів можна заряджати вночі, коли електроенергія дешевша;
  • у конструкції електробуса (як і тролейбуса) немає вузлів зі складною механікою, як то двигун внутрішнього згоряння, автоматична гідромехіанічна коробка передач. Немає паливної системи. Отже, у технічному обслуговуванні і ремонті електробуси значно менш трудомісткі і більш економічні, аніж автобуси;
  • електробуси можна обслуговувати на існуючому майданчику в тролейбусному депо – колись у ньому було 250 тролейбусів, а зараз – менше 120. Тому не потрібні додаткові витрати на новий автопарк;
  • досвід експлуатації тролейбусів показує, що їхній термін служби – 20-25 років (а один із львівських тролейбусів пропрацював аж 37 років). Можна припустити, що для електробусів термін служби кузова та електроніки також може становити понад 20 років – втричі більше, аніж у автобусів, які хотіли купити для Львова;
  • акумуляторні батареї швидко вдосконалюються, їх вартість поступово знижується. Важливо, що в Україні виготовляють тягові електродвигуни для громадського електротранспорту. Також є дві компанії, які вже освоїли виробництво електрообладнання для трамваїв і тролейбусів. Зокрема, і з автономним ходом. Йдеться про компанію «Політехносервіс» і Запорізький електроапаратний завод. Отже, по тролейбусах і електробусах можна досягнути дуже високого відсотка локалізації виробництва транспорту в Україні, адже в нашій країні виготовляється все, окрім мостів та тягових акумуляторів.

 

Резюме. Для поповнення рухомого складу міського транспорту, можна відновити біля 25-30 автобусів АТП-1 та біля двох десятків тролейбусів «Львівелектротрансу», Вони зможуть прослужити ще 5-8 років. А от замість 100 автобусів варто купити за 12 млн євро від ЄІБ 40-50 українських електробусів. Таким чином, придбаємо і сучасний транспорт, і зможемо підтримати нашого виробника.