Чотири роки тому ми прокинулися від вибухів і сирен.
І разом з нами прокинулася інша Україна та українці.
Ми усі подорослішали за одну ніч, навчилися жити без світла, але з вірою і надією в серці.
Наші військові стали щитом Європи.
Наші волонтери — незамінною системою фронту.
Наші вчителі, лікарі, комунальники — невидимими героями тилу.
Наші матері — символом сили.
Ми втратили багато, рідних, друзів, знайомих.
Але ми не втратили головного — себе.
Україна сьогодні — це не просто країна на карті.
Це голос свободи, приклад гідності.
Українці довели, що ми народ, який неможливо зламати.
За ці роки стали сильнішими, глибшими, чеснішими.
Ми більше цінуємо життя і рідних поряд.
Сьогодні схиляємо голови перед пам’яттю полеглих. Тих, хто віддав своє життя, щоб Україна жила.
Дякуємо тим, хто боронить країну зараз.
І мовчки обіцяємо: вистоїмо
