Зараз мати вишиту сорочку вважається нормою. А колись, у радянські часи, вони були під негласною забороною і лише одиниці їх одягали. Але імперії зникають, а все справжнє повертається.
Сьогодні депутати Львівської міської ради фракції ВАРТА згадують про свої перші вишиванки.
Ігор Зінкевич
“Свою першу вишиванку я отримав у першому класі. Моя вчителька Ліля Михайлівна попросила дітей одягти сорочки на 1 вересня. Це був 1990 рік. Я пригадую, тоді мама пришивала мені до сорочки вишитий комірець, і всі діти були дуже красиві. У нас в родині вишивкою займалась бабця. І вже наступна вишиванка була від неї – червоно-чорна. Зараз маю чотири вишиті сорочки, вони різні за кольорами і символікою. Одягаючи їх, відчуваю себе по-особливому, бо це мій родинний оберіг».
Наталія Шелестак
“Одна з моїх родинних ліній по мамі з Полтавщини. У них прийнято вишивати гладдю. І у мене була вишита плахта, сорочка. Це був красивий, незвичний в ті часи костюм. Це ще був радянський союз, вишиванки «не вітались», але у мене вона була змалечку.
Ми в родині одягали їх на свята. Одна з вишиванок у мене є від прабабусі, вона була родом з Сокальщини. А ще вона мені подарувала рушники, вишиті жар-птицями. Я їх досі зберігаю, як родинну пам’ять.
Зараз у мене вишитих речей дуже багато: плаття, сорочки, спідниці. Проте ці, перші, найдорожчі серцю”.
